Позиції Верховного суду України

12.02.2019

Спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства

Оскарження рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю особою, яка не є його учасником відповідно до статуту, однак на підставі цивільно-правового договору придбала частку у статутному капіталі товариства.

Справа Верховного суду № 203/2501/15-ц від 05.12.2018

***

Спір між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб і посадовими особами банку про відшкодування заподіяної третій особі шкоди.

Справа Верховного суду № 757/75148/17-ц від 31.10.2018

***

Спір із Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб'єктного складу підлягає розгляду за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Справа Верховного суду № 755/17365/15-ц від 29.08.2018

***

Шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. За умови заподіяння шкоди суб'єкту господарювання такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки солідарне стягнення страхового відшкодування в порядку регресу за встановлених обставин є неможливим.

Справа Верховного суду № 426/16825/16-ц від 05.12.2018

***

Визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгодження меж земельних ділянок залежно від суб'єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Справа Верховного суду № 713/1817/16-ц від 05.12.2018

***

Спір, вирішення якого ініційоване у суді до запровадження тимчасової адміністрації у банку, має приватноправовий характер і залежно від суб'єктного складу повинен розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.

Справа Верховного суду № 559/1777/15-ц від 22.08.2018

***

Спір про скасування рішень позачергових загальних зборів акціонерів не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Справа Верховного суду № 826/16227/16 від 28.11.2018

11.02.2019

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України у справі № 6-831цс15 щодо непідвідомчості третейським судам спорів, пов’язаних із виконанням зобов’язань в іноземній валюті, водночас підтримала висновок Верховного Суду України справі № 6-1716цс15 щодо того, що спори, які виникають за договором про надання споживчого кредиту, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки вони є спорами про захист прав споживачів.

Відповідно до вимог ст. 553 ЦК України договір поруки є додатковим, акцесорним зобов'язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов'язання та виникає і існує лише за умови існування основного, забезпеченого договору, яким у даному випадку є кредитний договір. Акцесорний договір не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя. Вимоги пункту 14 статті 6 Закону № 1701-IV щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюється на спори, що виникають з акцесорних договорів навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов'язання за споживчим договором.

Справа Верховного суду № 755/11648/15-ц від 12.12.2018

***

Велика Палата Верховного Суду у справі № 912/1385/17 дійшла висновку, що немає підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 910/16306/13 щодо систематичного невнесення орендної плати як підстави розірвання договору оренди землі.

08.02.2019

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі зазначив, що ст. 63 Закону № 2262-ХІІ визначає як обов’язкову підставу для здійснення перерахунку пенсії підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Умови, порядок та розміри цього перерахунку визначені постановою КМУ № 103.

Верховний Суд вказав, що зміни до ст. 63 Закону № 2262-ХІІ ні Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ні Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися. Крім того, постанова КМУ від 13 лютого 2008 року № 45, що регулює порядок перерахунку пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і постанова КМУ № 103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

Отже, Верховний Суд зазначив, що внесені зміни до ст. 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми ст. 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін не зазнала.

Зразкова справа Верховного суду № 240/5401/18 від 04.02.2019

07.02.2019

Справи щодо оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про накладення будь-якого дисциплінарного стягнення (наприклад, стосовно зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю) підсудні адміністративним судам, оскільки Комісія наділена делегованими владними управлінськими функціями.

Справа Верховного суду № 607/3128/16-ц від 07.11.2018

04.02.2019

До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Справа Верховного суду № 922/3412/17 від 20.11.2018

01.02.2019

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 21 січня 2019 року ухвалив рішення у зразковій справі щодо отримання підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Верховний Суд дійшов висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення – зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону № 796-ХІІ відновлено право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210.

31.01.2019

Надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом договору оренди за умови досягнення сторонами згоди щодо умов такого договору.

Справа Верховного суду № 32/563 від 04.12.2018

30.01.2019

Спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Справа Верховного суду № 815/3537/16 від 07.11.2018

Особливості організації внутрішнього документообігу в системі органів прокуратури не можуть змінювати загальний порядок обчислення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, визначений у ч. 2 ст. 395 Кримінального процесуального кодексу України. Не впливає на обчислення строку на апеляційне оскарження в цьому випадку й така обставина, як час розміщення в Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту відповідної ухвали суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, був присутній під час оголошення ухвали місцевого суду, йому було роз'яснено порядок і строки апеляційного оскарження, копію ухвали він отримав 23 листопада 2017 року, а останнім днем подання апеляційного скарги було 28 листопада. Тобто прокурори за умови належної організації внутрішнього документообігу мали достатньо часу для апеляційного оскарження згаданої ухвали в межах встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України строку.

Справа Верховного суду № 222/466/17 від 25.09.2018

29.01.2019

Припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов’язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.

Отже, посилання у вироку апеляційного суду під час призначення засудженому покарання на те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного умисного злочину, неприпустиме, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений є особою, яка відповідно до ст. 89 КК України не має судимості.

Справа Верховного суду № 647/1831/15-к від 27.09.2018

28.01.2019

Спір щодо стягнення виплаченої суб’єктом владних повноважень адресної допомоги з фізичної особи як з недобросовісного її набувача має приватноправовий, а не публічний характер, тому його вирішення належить до юрисдикції цивільних судів, а не адміністративних.

Справа Верховного суду № 241/1152/15-а від 01.11.2018

25.01.2019

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень для розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 Цивільного кодексу України надає іншому зі співвласників право оскаржити договір з підстав недійсності. При цьому закон не пов’язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Справа Верховного суду № 372/504/17 від 21.11.2018

24.01.2019

Відповідно до норм Цивільного кодексу України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документа не можуть бути визнані недійсними.

Справа Верховного суду № 161/3245/15-ц від 14.11.2018

23.01.2019

4 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розгляне як зразкову типову справу за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Суть спору полягає в тому, що позивач просить визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо зменшення основного розміру призначеної пенсії з 83 % до 70 % сум грошового забезпечення з 1 січня 2018 року та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату призначеної пенсії в основному розмірі 83 % сум грошового забезпечення з 1 січня 2018 року відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням проведених виплат.

Своє звернення до суду позивач обґрунтовує тим, що при перерахунку пенсії застосовано редакцію ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, чинну на момент здійснення перерахунку, внаслідок чого обчислення пенсії відбулося з урахуванням відсоткового значення грошового забезпечення 70 % замість 83 %, які були визначені при призначенні пенсії.